Сміливість бути вдома – одеситки розповіли, чому залишились та як допомагають країні

Десять сміливих жінок прийняли участь у медіа проекті “Сміливість бути вдома” від  бренду одягу Issa Plus та розповіли чому залишились вдома і як допомагають країні цим.

“Ми запропонували десяти сміливим жінкам Одеси прийняти участь у нашому проекті про “Сміливість бути вдома”, бо саме жінки надихнули нас у важкий для бізнесу час відносити виробництво і продовжувати одягати жінок у гарні сукні від сучасного бренду.

З початку війни продажі зовсім зупинились, але працівники спілкувалися з покупцями у соціальних мережах, давали корисні поради, щодо ситуації й вже через два, три тижні, на початку березня, побачили відновлення попиту на речі серед жінок. І, як не дивно, це була сукня. Жінки сами почали писати повідомлення:

“Хоч останнього ранку одягну сукню”.

“Ось зараз куплю нову сукню, а одягну її після того, як окупанти підуть геть!”.

Ми були дуже приємно здивовані та це нас надихнуло, що незважаючи на усе, потрібно продовжувати працювати й робити свою справу. Якщо наші жінки мають сміливість замовляти нові сукні під час війни, то чому ми не можемо мати сміливість продовжувати працювати й підтримувати економіку держави?”, – розповіли у компанії.

Тож, зустрічайте історії перших героїнь проекту “Сміливість бути вдома”

 

Авеліна Цеховалова: Джаз-співачка, викладач вокалу для дітей, викладач грецької та англійської мови, кандидат політичних наук.

Про бажання залишитися в Україні

Вже ніколи не скажуть, що Одеса —  це малоросія, Одеса — це Україна. Ми живемо в Україні, ми дихаємо українськими повітрям, і ми хочемо насолоджуватися цим. Я абсолютно впевнена в своєму місті і в своїй країні.

Я розуміла, що я потрібна тут, що я можу залишатися тут. Такого моменту, щоб все, точно, їду – ще не було. Можливо,  якщо б в мене була маленька дитина, я б повела себе по іншому. Зараз я лишаюсь в Одесі, знаю що я маю бути тут. Я не знаю, як далі буде складатися моя доля, але я знаю, що Україну я не хочу покидати.

Я можу надихнути потім когось відбудовувати Одесу після закінчення війни, ми в це віримо на сто відсотків, значить в цьому є моя місія тут.

Про жіночу роль у сучасному світі

Взагалі жіноча роль дуже серйозна, як виявилося, я не про фемінізм, а про конкретне суто життя: приготувати, посміхнутися, одягнути сукню, вийти порадувати собою.

Ми багато чого робимо, навіть, коли не усе помічаємо.

Ми працюємо, ми підтримаємо українську економіку. Маленькі дівчатка починають плісти якісь вінки, що продають і збирають гроші на ЗСУ.

Це одна з умов формування національної гідності та ідентичності.

Я колись була на міжнародній конференції і спілкувався з німецькими вченими і вони стверджували, що в першу чергу національна ідентичність вона формується на економічному благополуччі країни. Я пояснювала, що у нас, в Україні все відбувається трішечки інакше. Ми завжди починаємо з культури, з поезії, а потім вже думаємо, що ми будемо їсти. Якщо ми будемо кожного дня думати, що саме я можу сьогодні зробити для своєї країни, скільки я заробляю і зможу задонатити, і разом з цим підкріпимо свою любов до держави у культурному фронті, то ми виграємо будь-яку війну взагалі.

 

Катерина Єргєєва,  екскурсовод, працівник Одеського наукового літературного Музею

Про перші відчуття в день війни

Дуже добре пам‘ятаю той день, бо він був напередодні мого дня Народження, на який я мала великі плани. Відчуття були змішані – шок разом з впевненістю, що все закінчиться за тиждень, бо не можемо ж ми жити в Європі в 21-му столітті та вести кровопролитні війни. Наївно було так вважати.

 

Про жіночу роль під час війни

Сьогодні світ взагалі стає Жіночим! Жінки можуть боронити землю на передовій і тому багато прикладів, а можуть в тилу – допомагати, волонтерити та просто дбати про рідних або створювати красу. Точна  можу сказати, що жінкам дуже треба дбати про свій емоційний стан, тримати баланс, бо саме через свої емоції ми можемо впливати на зовнішній світ. Жінка дає та створює життя. І воюють наші воїни не лише за Перемогу, а й за життя. Отже, жінка відповідальна за життя в усіх його проявах!

Про те, як змінилося професійне життя

Оскільки я працюю в туристичній сфері, можу сказати, що дуже змінилось: це перше літо за 12 років, коли в мене є вільний час, тому що екскурсій та туристів майже немає. Змінився внутрішній стан, відбулась переоцінка багатьох цінностей.

 

Ксенія Логінова, блогер, волонтер, акторка, громадський діяч.

Про перший день, коли почалася війна

“Мене розбудив мій молодий чоловік фразою «почалась війна!», я довгий час заперечувала, виправдовувала вибухи, мов хтось воротами хлопнув або поруч на будівництві щось впало, але коли я зрозуміла, що поруч з нами немає будівництва, я просто сіла і замовкла. У голові на той час був просто вакуум і усвідомлення того, що з нами трапилось ще довго не приходило. Мені здається, що я усе ще не до кінця вірю в це, мрію про те, що цей страшний сон скоро закінчиться.

Про українських жінок

Українські жінки для мене – це щось із розділу фантастики. З початку війни я познайомилась з великою кількістю сильних духом жінок, які відчайдушно і по сьогоднішній день допомагають армії. Хтось волонтерить, як і я, хтось продовжує працювати і задонатити волонтерам. Навіть хтось якщо добрим словом підтримує свого чоловіка, який зараз у ЗСУ. Вони усі героїні нашого часу! Пишаюсь кожною українкою.

Про волонтерський досвід

З перших днів війни я активно займаюсь волонтерством. З початку мені почали писати люди у соціальних мережах з проханнями допомогти, далі це все розширилося у все більші запити, котрі ми не могли просто залишити. Прийшлось якось діяти, збирати по людях усе, що потребували воєнні і під лунання сирен розвозити по воєнним частинам. Чесно, було боязно! Але не діяти було ще страшніше. У процесі нашої діяльності знайшлася команда однодумців, з котрими ми з 24 лютого і по сьогоднішній день забезпечуємо нашу армію амуніцією, медикаментами та продуктами харчування, а також надаємо допомогу біженцям, пенсіонерам, багатодітним сім’ям і усім одеситам, що залишаються у тяжкому стані під час війни.

 

Лінда Страутман, галерист, засновник благодійного фонду “Галерея Дім Художників”, допомагає одеським котикам бути ситими і задоволеними.

Про утримання емоційного балансу

З перших днів ще взимку я рятувалась тим, що почала кожного ранку годувати безпритульних тварин біля моря. Сьогодні, окрім цього, мені допомагає тримати баланс моя професійна діяльність, яка пов’язана з мистецтвом.

Про першу дію після перемоги

Перше, що я зроблю – поїду до Нової Каховки. Там знаходиться галерея імені мого дідуся – Народного художника України Альбіна Станіславовича Гавдзинського, в котрій зберігається 300 його творів мистецтва. Я хочу побачити їх знов.

Якщо у вас є цікава історія про те, як змінилося ваше життя з початку війни в Україні та ви хочете розповісти про це у нашому проекті, звертайтеся до нас на пошту: [email protected].

У наступних матеріалах ми розповімо вам про інших героїнь проекту, тож приєднуйтесь до наших соціальних мереж і слідкуйте за історіями далі.