Життя людей у Чорнобильській зоні знову показали на одеській сцені
В одеський культурний центр завітав херсонський обласний музично-драматичний театр ім. М.Куліша з виставою «Баба Пріся, або на початку і наприкінці часів» за однойменною п’єсою українського драматурга Павло Ар’є. Нагадуємо, що саме ця вистава здобула гран-прі на театральному фестивалі «Молоко-2018».
Сюжет п’єси обертається навколо дивної сім’ї, яка мешкає в Чорнобильській зоні відчуження, у покинутому селі, де зовсім нема ніякої цивілізації, а тільки ліса та болота. Але це рідне місце для головного персонажу — Баби Присі. Вона дитя природи, і кожен день сприяє як казку: тут її рідне болото та казковий ліс з мавками, з якими вона веде дружбу з давніх часів. Все що їй потрібно – це спокій для неї та її родини — доньки Слави та онука Вовчика, бо вони хочуть просто жити, але їм доводиться боротися за своє існування. По іронії долі, боротися доводиться не з радіацією, тут баба Прися знає як домовлятися з природою. Сім’я захищає свій маленький світ від тих, хто заради розваги приїжджає в зону відчуження на полювання. На жаль, цим нелюдям, все одно в кого стріляти, будь то звір чи людина…. Так приходить біда в їх хату. Допомоги чекати нема від кого, бо людей в зоні відчуження не повинно бути, адже їх не існує.
Вистава викликає почуття, бо драматургія Ар’є, привертає увагу до молопроговоренних, та непривабливих аспектів дійсності, гостра соціальна драма в поєднанні з гумором, фарсом та містикою. Коли Павло працював над п’єсою, він їздив в Чорнобильську зону, де бачив на власні очі іншій світ людей, які живуть в умовах договору с природою. Там вони залишилися без медицини та пенсії. Лише дім та ліс. Тому насамперед, у виставі іде мова що Чорнобиль – це не лише техногенна катастрофа, але і людська. Стикаєшся з соціальними реаліями пострадянською повсякденністю, де відсутня гуманність.
Виставу поставили в багатьох театрах нашої країни, але перша постановка відбулася в Росії, її поставив Роман Віктюк.
Саме акторська ансамблевість, робить виставу емоційно потужною. Донька Слава (Світлана Жулявська), образ жінки яка так і не знайшла омріяного щастя. Сцена, коли вона благає свого чоловіка (Сергій Михайловський) повернутися до дому, до мами, бо ніхто не сприймає їх за людей, і називають їх не по прізвищу, а просто — чорнобильці, звучить гостро. Бо сьогоденні реалії це переселенці зі Сходу. Дільничій (Руслан Вишневський), класичний ментяра, прислужник влади. Ще один драматичний персонаж, онук Вовчик (Павло Костенко), який незважаючи на свої гарні природні данні, створив образ наївного та щирого хлопця, який має певні вади розвитку.
Так все ж таки, неймовірною і неперевершеною є баба Пріся (Олена Галл- Савальська), яка фонтанує емоціями, кожним жестом, кожною фразою вона захоплює. Її образи багатогранні – це баба хуліганка, коли вона читає реп та курить на сцені траву, яку сама збирає у лісі. Це і ніжна та любляча баба, коли бере свого двадцятивосмилітнього онука на коліна, та це і баба воїн, коли їй доводиться помстити за життя рідних.
Музичне оформлення вистави склали знайомі шлягери 80-х, які лунали із радіоприймача — як єдиний гаджет, що пов’язував героїв із зовнішнім світом. Ця вистава, знайде відгук навіть у самого сурового критика, а у чуттєвого глядача – цілу бурю почуттів.
Олеся Баглюкова.
