Режиссер одесского театра объяснил смыслы необычного спектакля-премьеры

В Украинском театре при полном аншлаге состоялась премьера спектакля «Підступність і кохання». Почти 100 минут тысячеместный зал не мог отвести взгляд от сцены. Эта постановка — последняя премьера этого года звездного режиссера театра Ивана Урывского. Именно его текст о спектакле публикует Кульутрометр. Ведь так интересно узнать, что же думает режиссер и как объясняет необычную постановку. Публикуем без изменений.

«Цій п’єсі вже близько 250 років, але театри різних епох шукають відповіді на питання колись поставлені Шиллером. Загалом класична драматургія це і є постановка вічних буттєвих питань перед людиною. На відміну від окремих зразків драматургії сучасної, де інколи з поспішністю знають відповіді на всі запитання. І тому не завжди виникає діалог та бажання розкривати і розшифровувати такі тексти.

Як відомо, перша версія назви цієї п’єси – «Луїза Міллер» (1784 рік) за йменням головної героїні сюжету, доньки музиканта Міллера, яка щиро покохала сина вельможі – юного пристрасного Фердінанда. І таке кохання вартувало життя їм обом, адже у світі, де заправляють підступні інтригани, де панують фейки, немає місця чистим почуттям, бо їх прагнуть знищити, розтоптати, виштовхнути з території політичних ігор та підкилимових авантюр. Власне, на цьому контрапункті та антагонізмі й витворено головний конфлікт у Шиллера – чисте кохання вступає в нерівний бій з підступною політикою, щирі почуття прагнуть відвоювати своє право в боротьбі з фальшем та придворними інтригами. І результат цього поєдинку у п’єсі Шиллера, на жаль, не на користь кохання.

Попри все, Фрідріх Шиллер залишає ще чимало інших питань у своїй п’єсі – і в плані колізії, проблематики, і стосовно своїх окремих персонажів. Дійсно, чому він так покірно погодився на прохання одного з німецьких акторів замінити першу назву «Луїза Міллер» на більш «касову» версію – «Підступність і кохання»?

Можливо, не хотів акцентувати лише на одному образі? Можливо, передбачав імовірним центром цього сюжету практично кожного зі своїх героїв (при певному ракурсі) – президента фон Вальтера, його сина Фердінанда, музиканта Міллера (батька Луїзи), леді Мілфорд? І над цими запитаннями ми також міркували у процесі розбору та репетицій п’єси «Підступність і кохання».

Та, справа навіть не в тому хто з них головніший чи важливіший. А в тому, як кожен з них сприяє вирішенню конфлікту між злочином та коханням. У процесі роботи над п’єсою не можна було обійти або ж уналежити до розряду персонажів другого плану – Вурма, який також знаходиться в лоні традиційного конфлікту «людина-суспільство». Власне, Вурм є рушійною силою цього конфлікту, його механізмом та технологією.

Саме ймення Вурм – означає «черв’як», тобто червива людина, тобто щось низьке, жалюгідне, потворне. Партитура Вурма у п’єсі – це різні ноти підступності, це, власне, образ якогось зовні непомітного, але абсолютного зла, котре може знищити не тільки два закохані серця, а навіть зруйнувати цілий світ.

У нашій версії «Підступності і кохання» — образ черв’яка Вурма, як одна з найактивніших рушійних сил сценічного сюжету. Таке червиве зло народжується десь у багнюці, у чорному ґрунті людських пороків та темних пристрастей, а потім ніби проростає в кожному, воліє проникнути у кожен плід райського саду. Луїза і Фердинанд – це плоди саме райського саду, які дозрівали, кожен по-різному за тепличних умов. Фердинанд – дитя політичної верхівки, титулований спадкоємець, син свого батька, його готують до подальших жорстких владних маніпуляцій.

А Луїза – чисте ідеальне створіння, яке виховане в райському середовищі батьківської любові, котра огортала її ще змалечку мелодіями великих композиторів (адже її батько – вчитель музики). І от ці двоє, діти різних батьків (син президента і донька бідняка), тобто створіння, які виросли в різних тепличних умовах опиняються один на один з холодом та негодою серйозного дорослого життя, де заправляють підступні черви, де злочин важливіший за кохання, де правда буде правдою лише тоді, коли вона комусь вигідна. Все як зараз. Змінюються декорації, історичні епохи, але ідеологія великої міщанської трагедії Шиллера, мабуть, лишатиметься незмінною ще довгі часи, допоки буде на землі людина, а значить – і підступність, і кохання.

Ідея «теплиці» в художньому рішенні нашої вистави – це, безумовно, і натяк на певні неприродні умови, в яких існують окремі герої великої п’єси, це і натяк на неволю, коли крізь прозоре скло бачиш білий світ, але не можеш в нього вирватися, бо скована твоя свобода.

Наша версія «Підступності і кохання» — це також спроба поміркувати про ціну свободи – і в тепличних умовах, і поза ними. І можливо саме там, в тих президентських холодних, позбавлених повітря теплицях, народжується якесь чергове абсолютне Зло, котре нищить на своєму шляху чисті пагони, свіжі плоди. Зазвичай саме в теплицях і створюють якісь небезпечні гібридні організми, такі як Вурм у даному випадку.

Вважайте це за цікавий випадок або ж за іронію долі, але коли репетиції нашої вистави були вже в самому розпалі, друзі надіслали мені статтю з однієї німецької газети, де йшлося саме про теплиці… Теплиці, які планував фюррер біля кожного зі своїх бункерів. Там, персонально для нього мали вирощувати різні плоди задля його забаганок. Отже, знову плоди зла: якась дивна і майже містична паралель, чи не так?

Отже, і в наших сценічних «теплицях» також триватиме процес зростання «плодів зла», таких як Вурм, котрий у цій історії різко змінює всі правила гри, різко змінює життя героїв – не тільки через власні примхи чи вигоди, а ще й тому, що у абсолютного зла інколи немає особливих мотивів, воно як даність, як стрижень світобудови, котра неможлива без двох полюсів – Добро і Зло, Підступність і Кохання».

Следующий показ премьеры запланирован на 19 декабря.