Картини одеситки на домотканних килимах покажуть в США
22-го січня в Ukrainian Art Center в Лос-Анжелесі (США) відкриється персональна виставка одеської художниці Ірини Вишневської. «Код ідентифікації» — це картини Ірини на домотканних килимах.
Килими й ліжники – відомі атрибути української культури, які завжди мали побутове й обрядове значення. Зокрема домоткані гуцульські килими багаті на культову символіку: кожен візерунок чи орнамент – кодовий символ нації, яким з прадавніх часів послуговувалися для комунікації з нащадками. Вона відбувалася шляхом передачі знань та мудрості у формі схематичних візерунків. Також ліжники часто використовували як обереги. За своїми символічними характеристиками килим прирівнювався до вишиванки і ніс у собі код національної ідентифікації.
Художниця Ірина Вишневська мала змогу відчути магічний вплив домотканих ліжників ще в дитинстві, адже виросла серед гагаузької культури, де килимам також властивий символізм. Гагаузи – тюркомовний народ, що проживає на території Бессарабії (Молдова та південь Одеської області в Україні) та сповідує християнство. Це одна з національних меншин України, яка й до сьогодні не втратила власної культурної самобутності, попри тяжкі історичні умови.
Зокрема, протягом ХХ століття національній цілісності гагаузів періодично завдавали удару румунізація, анексія Бессарабії Радянський Союзом, Голодомор 1946-1947 років. Колективізація та розкуркулення призвели до вивезення вглиб СРСР близько двохсот гагаузьких родин. Окремі сім’ї рятувалися втечею на Донбас. Сьогодні гагаузька мова занесена до списку ЮНЕСКО як та, що вимирає.
Планомірне витіснення і придушення гагаузької культури історичними й глобалізаційними процесами наштовхнуло Ірину Вишневську на створення унікальної серії живопису на традиційних килимах, покликаної відтворити красу побуту і звичаїв цієї народності. Зображуючи сюжети з культурної дійсності гагаузів, пані Вишневська ніби виконує своєрідну місію – показати невидиме, звільнити заточене, відродити істинне. Художниця вміло зосереджує фокус уваги глядача на культурній традиції як головній запоруці існування народу. У її творчості килими виступають не просто фоном для живопису, а космічною матерією, з якої усе виникає. Так ми говоримо з минулим.
Що нам, українцям, відомо про побут і традиції національних меншин, пліч-о-пліч з якими ми співіснуємо протягом століть? Які їхні історичні та культурні паралелі ідуть поряд з нашими? Чи усвідомлюємо ми до кінця, наскільки важливе значення для народу несе місія збереження власної культури – цього коду ідентифікації, який робить нас частиною складної історичної реальності? Шукаючи відповіді на ці запитання у власному мистецтві, Ірина Вишневська спонукає глядача до роздумів. Кураторка проєкту – Олена Колиш, за сприяння колекціонера та мецената Михайла Дуднікова.
Ірина Вишневська (ІraVish) – художниця, яка живе та працює в Одесі. У юному віці мисткиня пов’язала свою долю з журналістикою: працювала репортером, редактором, видала п’ять художніх та публіцистичних праць. До занять живописом повернулася у зрілому віці.
Пані Ірина – активна учасниця колективних мистецьких проєктів. Мисткиня пише в стилі романтичного примітивізму. «У своєму новому амплуа я, як і раніше, залишаюся журналістом, тому кожна моя картина – це історія з іноді складним, заплутаним сюжетом, що має продовження», – пояснює пані Ірина.
