Комплекс ППО під Одесою знищив півсотні ракет та дронів під керуванням молодого командира
У Командуванні повітряних сил “Південь” розповіли про молодого командира зенітної батареї С-125, під керівництвом якого збили півсотні російських ракет та дронів.
Наскільки складно в сучасній війні збивати повітряні цілі, використовуючи застарілий комплекс С-125? Аби знайти відповідь і на власні очі побачити увесь непростий алгоритм роботи даного ЗРК, воєнкори розпитали зенітників.
– До війни не можна підготуватись, але я спробував, – розповідає Лев, командир стартової батареї С-125 зенітної ракетної Одеської бригади Повітряне командування “Південь”. – Розуміючи, що ворог занадто близько, а «повномасштабне вторгнення» – питання часу, після школи вступив до ХНУПСу. Військових в родині не було, але історію батьки наполягали вчити добре. Тож вибір вузу був не питанням спадковості чи великих перспектив, а швидше «втекти чи боротись за своє». Мені пощастило, я майже встиг закінчити навчання і почати війну хоч і не досвідченим, але навченим офіцером. Достроково завершив навчання весною 22-го і разом із одногрупниками вирушив отримувати «практику». Спочатку рік прослужив на комплексі «Бук-М1», зрештою приєднався до новоствореного підрозділу на С-125.
Лев одразу відверто зізнається, що за сухими цифрами у звітах – величезна робота. Комплекс – не мобільний і не автоматизований, розроблявся ще у 60-х. Відповідно, щоб ракета вийшла чітко на ціль потрібні неабиякі зусилля.
– Головне – налагодити службу в підрозділі так, щоб всі були одним цілим, відчували себе єдиним механізмом. У нас це вийшло! Під моїм керівництвом – стартова батарея. Це – кілька пускових установок, на кожній із яких по чотири ракети. А ще – транспортно-заряджаючі машини та система управління старту. У нас немає такої розкоші, як робота в автоматичному режимі, як у сучасних західних комплексах. Ми мусимо щоразу виставляти азимути, стежити за кутовими координатами цілей, контролювати налаштування антен… Алгоритм збиття ворожих цілей – багатоступеневий і зовсім непростий. А ще треба завжди перевіряти ракети на справність, адже більшість із них 70-80-х років. Окрема тема – постійна зміна позицій. Комплекс – стаціонарний, тож перемістити його з місця на місце – ще та задача із зірочкою. Часто щось виходить із ладу через вік ЗРК. Тож навіть коли немає бойової роботи – ми завжди маємо чим зайнятись. Але я зовсім не скаржусь, ми робимо одну із найбільш шляхетних справ – захищаємо своїх людей, свою країну – боронячи Українське небо!
Та якими б далекими до сучасних викликів не були ТТХ комплексу С-125, зенітники знищують ціль за ціллю. «Дебютували» знищеним «Калібром», потім ще «приземлили» півсотні ворожих ракет та дронів різних типів.
– Звісно, хотілося б зрештою «пересісти» на сучасний ЗРК. Повірте, ніхто із моїх побратимів не відмовиться, всі швидко навчаться, а англійську й так більшість із нас знають! Не заради зручності, а щоб ефективніше захистити українців від повітряного терору рашистів. Ми усвідомлюємо шалену відповідальність, покладену на нас. Але як би ми не намагались, стрибнути вище голови неможливо. Тож поки що воюємо на тому, що маємо і витискаємо з техніки максимум!
Анастасія Олехнович
