Художник на війні – майстерня в бліндажі та малюнки на мінах
В Одесі відкрилась виставка бійця добровольчого батальону ДУК Валерія Пузика «Ехо». Майже всі картини – створені під Донецьком між боями та вартуванням. Валерій Пузик розповів нам, як твориться художнику під час війни, як міни та кришки від ящиків стають холстами та чому волонтери боялись арт-подарунків.
Майстерня в бліндажі поблизу Авдіївки запам’яталась найбільше. Малював в курилці, в кімнаті – де приходилось, навіть в коридорі казарми. Насправді, малювання відігравало роль якоїсь терапії, аби відволіктися.
Я ходив до наших механіків просив емаль, для малювання на кришках ящиків з-під мін, вони відливали мені в стакани кольори, які у них були. З Пісків привозили кольорові олівці, акрил. Малював кавою. Ми обпалювали її, аби надати потертого вигляду. Власне, так все почалося.
Коли дарували першу міну з петраківським розписом і шевроном ДУК, жінка, яка угледіла – довго розглядала її. Питала, якщо впаде чи не вибухне, їй пояснювали, що ми виварили тротил з середини, і шо це проста колба, просто жестянка. Вона довго не вірила. Казала, що ми “підколюємо”, тоді їй демонстрували, ось мовляв в середині нічого немає, дивіться. Вона все одно не вірила. “А чи пропустять мене на блок-пості, якщо побачать міну?” – збентежено запитувала. Ми лише сміялися. Зрештою переконали її, аби жінка взяла сувенір. Між собою розмальовані міни ми називали “Красивая смерть” – чорний гумор, звісно, зашкалював.
Самі колби від мін 82 калібру, довго виварювались, щоб вивести вибухову суміш, тротил. Таких мін ми зробили понад десяток. На мінах малював акрілом, його привозили знайомі які поверталися на базу з дому. Малював на кришках ящиків від мін, україньских прапорах.
Коли їхав на передову, відсилав поштою значну частину робіт в Одесу, дівчині, з якою мене познайомив друг фронтовик. Ми з нею досить довго спілкувались по телефону і я сказав випадково, що не хочу надсилати їх додому, аби батьки не знали куди я їду. Власне, поберегти нерви матері і батькові. Лише згодом прийшло розуміння, що закохався.
Війна проникала в свідомість поступово. Ще весною 2014, записався в національну гвардію, заповнив стандартні анкети, в квітні, здається, але довгий час від них відповіді не було. На той час я захопився документальним кіно, і багато часу ми з братом, Дацюком Богданом, проводили знімаючи якусь соціалку, фільм про підлітків. Це допомогло відкинути частину думок про буремні події на сході країни, які тільки почали розгортатись. Зрештою з тим матеріалом потрапив у Школу-резиденцію документального кіно ГОГОЛЬфест. В той період, деякі з моїх друзів були в Луганську і вже приймали участь в бойових діях. Зріз відбувся тоді, коли один із них подзвонив і сказав, що знаходиться в госпіталі. Тоді я почав вибирати добровольчий батальйон, відбулась повна активізація. Шукав інформацію про Айдар, Азов, ДУК. Вибрав останній варіант, тому що більшість друзів, які планували воювати, йшли саме туди.
Нас готували як штурмовиків, вишкіл в січні, в лютому дальня база, і довге очікування ротації на Піски. Як результат, ми не потрапили туди, адже керіництво держави і генштаб заборонив і «попросив» вийти бійців ДУК із занятого ними сектора. Там я довгий час не малював, вів лише щоденник, куди записував майже все, що здавалось важливим, емоції, враження, думки, чутки – загалом все. Ніхто не знав, що я художник. І коли в руки мені потрапили дитячі фломастери – то почав малювати карикатури на своїх побратимів. Так все і почалось. Потім шукав фарби.
Я навчався три роки на художника-ілюстратора у місті Хмельницькому в Навчально-тренувальному центрі «Проскурів» 2004 -2007 роки, паралельно ходив у студію, викладачем, якої був Микола Мазур, місцевий художник та скульптор, загалом вважаю, що Мазур дав більше розуміня, того що потрібно говорити кольором та лініями, вибудовувавати певну драматургію в творах. Спочатку це пейзажі, абстракція, об’ємно-просторові композиції, а потім довгий час малював портрети. З початком Майдану в графіку почали поступово вкраплюватись мотиви революції, адже я був свідком і учасником подій в Києві. Прийшло, мабуть, розуміння, що живопис не може залишатись осторонь історичних подій і воно повинне говорити, а не просто фіксувати дійсність навколо чи бути гарною картинкою без сенсу.
Фото: Валерій Пузик
Спілкувалась: Оксана Маслова
Виставка працює до 29 жовтня в More Music Club на Жуковського, 23. Вхід вільний.
