Святослав Вакарчук – одеським студентам: свобода, як ключ до вирішення проблем
В актовій залі одеського униіверситета імені Мечникова, де от-от мала початись лекція, було так само душно, як і на літніх концертах Океана Ельзи. Не дивлячись на це, студенти все підходили і підходили, встаючи в чергу біля мікрофонів та махаючи друзям, яким пощастило зайняти сидячі місця. Нарешті, побачивши Святослава, студентство вдоволено зашуміло. А він – відомий музикант і справжній громадянин – зашарівся, зніяковів, та почав натхненну промову.
“Про всякі ванільні штуки” поговорити не вийшло – Святослав зосередив увагу більшою мірою на свободі в усіх її проявах. Розпочав він бесіду з історії про те, як в 15 років далека Канада, де права людини значно відрізнялись від існуючих на теренах Радянського Союзу, змінила його світогляд. Чому сама можливість думати так, як хочеш, шокувала хлопця, який опинився там?
“Не секрет, що існують такі серйозні цінності, як стабільність або безпека, але для українців нагальному потребою є саме свобода в собі”, – досі впевнений Святослав.
Вирощувати рис на камінні та будувати дамби – так в геномі японців і голландців з’являлася працездатність. “Домовитись – і не забирати свободу в інших”, – сама так Вакарчук сформулював нашу основну задачу як свідомих та відданих громадян.
Що важливо: система цінностей, яку ми формуємо, провокує винаходи та розвиток. Тож не треба робити те, що простіше, і чіплятися за стабільність. Бо виявляється, що навіть перші інвестиції в ОЕ – це зекономлені стипендії. Від чогось доводиться відмовлятися, і не треба чекати підтримки ззовні. “Патріотизм – це як кохання; ти підтримуєш тому, що це твоє”, – запевнив гостей зустрічі Святослав. І попросив не бути байдужими – ні до чого, ніколи, ні в якому разі.
Напевно, голос Вакарчука в багатьох асоціюється принаймні з сильними почуттями, якщо не з цілими періодами життя. І ця музика нас об’єднує.
Під час прес-конференції, яка відбулася пізніше, у одної із журналісток помітно тремтіли руки. На її запитання про те, як змінити суспільство, він влучно відповів: “Потрібно багато працювати”. Це майже дзен, подумалось мені, адже згідно з цим вченням є дві основи – медитація та праця. “Давайте співати гімн, і не думати в цей момент, хороший він чи ні”, – заглиблення у реальність, український шлях до відродження. “Я інтуїтивно впевнений, що все буде добре – ну, ви це вже чули”.
“Головне, аби привід був”, – так Славко пояснив присутність величезної кількості студентів. Але всі присутні там знають, що насправді важливо було не пропустити пари, а заповнити душі чистим натхненням.
Тож нехай все це буде не на словах.
Яскраві промені проникали в актову залу, де кількасот людей хором співало гімн. Чи то в Одесі і справді завжди сонячно, чи то сонячно завдяки таким людям, як він.
Інга Гезалян
Фото: Сергій Ровинський
