До Одеси приходять потяги з тілами тисяч загиблих військових, які передала росія

До Одеси вже більше місяця приходять рефрижераторні поїзда з тілами загиблих захисників, які передала росія у рамках обмінів. Як пише видання The New York Times, під Одесою на одній із залізничних платформ організували лабораторію по ідентифікації тіл загиблих. Всього Україна намагається ідентифікувати 6000 тіл, які росія передала за угодою у Стамбулі. Також нещодавно Україна отримала ще 1000 тіл загиблих захисників. Через те, що росія продовжує, хоч і повільно, але наступати, українські позиції із загиблими попадають під зону контролю окупантів і саме тому так багато тіл знаходиться у наших ворогів.

Команди проводять зняття відбитків пальців за допомогою методу, за якого пальці замочують у воді, нагрітій майже до кипіння, а потім вводять холодну воду для відновлення відбитків пальців. Тіла отримують 17-значні ідентифікаційні номери, що кодують дату прибуття, установу, яка отримала тіло, та індивідуальний порядковий номер.

Документи, бирки, ювелірні вироби або клаптики одягу, вилучені з тіл, можуть допомогти в ідентифікації. Якщо такі знаходять, технік фотографує їх, окремо пакує в пакети та поміщає назад разом із останками в новий мішок для трупів. Часто саме завдяки особистим речам родичі можуть погодитися з висновком, що їх рідний загинув, а не знаходиться у полоні.

Серед тих, хто чекав на повернення близької людини, була Тетяна Дмитренко з Києва. Її чоловік Олександр Дмитренко загинув у віці 45 років разом з усіма іншими членами його підрозділу 15 листопада 2023 року поблизу Бахмута. Російські війська взяли під контроль цей район, і знайти тіла було неможливо.

«У мене залишилося лише його останнє текстове повідомлення — «Я тебе кохаю», — сказала пані Дмитренко. – Потім був рік і вісім місяців очікування, незнання, це було гірше за пекло».

23 червня Дмитренко отримала дзвінок від слідчого поліції, який повідомив їй, що ДНК одного з повернутих тіл збігається з ДНК Марини, їхньої 21-річної доньки. Жінка відвідала морг для офіційної ідентифікації, хоча, за її словами, там більше нічого не залишилося, що можна було б розпізнати. Вона пам’ятає, як її чоловік сказав їй, що його найбільший страх — померти в бою і ніколи не бути знайденим. «Тепер я маю спокій, знаючи, що він вдома», — сказала вона.

Фото: David Guttenfelder/The New York Times.