В музеї Західного та східного мистецтва відкрилася фотовиставка Сергія Полякова

Сергій Поляков у МУЗЕЇ.

Зустрічала я Сергія Полякова у Георгія Ісаєва в його фотолабораторії при Літмузеї, доволі часто, хоча насправді частіше там окрім «Жори Ісаєва» був присутнім Юра Бойко. Такий собі розумненький, не надто впевнений у собі юнак. Вже потім, зараз у «галереї» «Вікно» Дмитра Дюльфана, якої він начебто спів-куратор. Де і відбулася його така собі міні-виставка його робіт, але зважаючи на обмежений простір та кількість доволі специфічних відвідувачів; – така собі презентація чогось «свого для своїх».

Тому це СПРАВЖНЯ виставка, для СПРАВЖНІХ глядачів бо у СПРАВЖНЬОМУ музеї, то безперечно вже ПОДІЯ, можливо не тільки для самого Сергія Полякова, але й для фотографів міста. В цілому. Бо музейна (велика) виставка фотографій була раніше у Юрія Бойко, в іншому музеї.

Саме ці дві виставки, виставки СПРАВЖНЬОГО фотомистецтва змушують сприймати фотографію як МИСТЕЦТВО; через те, що нині всі, ВСІ щось клацають, в інтернет те викладають, тим самим знецінюють фото саме як мистецтво. Через те, що воно підвладне усім, “бо зараз всі спроможні фоткати”.

Може саме тому ця виставка стала своєрідним нагадуванням того, що фото може бути І Є ще й фотомистецтвом. Що для цього треба мати «професійне око», більш того вміння зловити та відтворити бачене, яке здатне ЗАКАРБУВАТИ момент життя.

Це підвладне Сергію Полякову.

Адже сама виставка дуже складна для сприйняття: бо там забагато усього, навіть ЗАНАДТО багато. До того ж там всі (абсолютно) фото містять СИТУАЦІЇ=тобто не просто там «щось», але ті, які переводять їх усі (!) у ранг саме ситуацій, як схоплену та вже ЗАКАРБОВАНУ таку собі подію. Що добре передається (а й справді як це йому вдається?). Можливо через те, що там ніхто (начебто) не позує навмисно=вдає, що є кимось, ким він/вона насправді не є.

Тому назва «Поза часом» здається влучною, бо там є все, ВСЕ, все «наше таке життя», через що ця виставка аж занадто складна для сприйняття. Бо (змушена повторитися) забагато робіт й надто вони різноспрямовані. Ці фото ПРО ВСЕ, «про всё вподряд» (про що завгодно!), все змішується/переплутується. Але ж виразно виокремлюється фото із загрозливим рядом поліцейської загороди під час ПОДІЙ 2013 року! Хоча якщо придивитися в обличчя солдат-«ментів», то вони якісь підлітки, діти, не «поліціянти»: «То як же вони били протестувальників Майдану? Ну от ЯК?», адже саме їх дії спровокували Майдан! Можливо у цьому й полягає перевага фотографії, бо дозволяє роздивитись їх зблизька! Та насправді побачити та (навіть) зрозуміти щось з «того часу», НЕ лише «Поза часу»…

Але це фото чи не єдине, якщо знехтувати зображенням величезного, заіржавілого підводного човна, – адже в тому можна відразу побачити іронію, ТА ЩЕ ТОЙ «час». Хоча треба наголосити, що більшість робіт дійсно виштовхує глядача у якусь таку собі «вічність»=позачАсовість. Хоча б та сама пані на березі моря безсумнівно вічна, – «бо нічого не може трапитись», «просто» там сидіти завжди. Чи сільська сценка чи швидше пейзаж з коровою у тумані – також одвічна. І взагалі усюди якийсь спокій розлитий у майже всіх фотографіях; наче вирок: «Так було, є і буде»…

«Не сталося як вважалося», ну от не сталося й усе! Все на цьому світі тимчасове та змінне! Нема нічого вічного чи одвічного, = цінуйте час/момент/ЦЕЙ МОМЕНТ життя, особливо поки ви здатні його відчувати та переживати.

Цю таку доволі (чи надто?) позитивну виставку, ТАК, САМЕ ПОЗИТИВНУ виставку зараз можна сприймати лише як нагадування про втрачене, але ж і не загублене. Про наш час, наше перебування тут і тепер…

Ута Кільтер для Культурометра.

Персональна виставка одеського фотографа Сергія Полякова триватиме по 28 травня у будівлі Одеського музею західного та східного мистецтва у співпраці з Музеєм сучасного мистецтва.

   
 




2016-01-10-56
2016-01-10-56
2016-01-10-56