Одеський історик Дмитро Жданов випустив нову книгу: «Історія води в Одесі»
Одеський історик, педагог та краєзнавець Дмитро Жданов випустив нову 4-у книгу із серії Odesa incognita. Вона присвячена розвитку водопостачання міста з VX до XX сторіччя. 15 квітня о 13:00 у приміщенні Бібліотеки Грушевського (вул. Троїцька 49/51) відбудеться презентація книги.
Уривок з книги “Історія води в Одесі: від Кочубієва до Дністровського водопроводу”:
В історії міста є приклади, як питні колодязі використовували для незаконного видобутку каменю. 1863 року в Одесі ввели першу офіційну заборону на видобуток каменю в межах міста. Але оскільки справа ця була дуже зисковною, особливо заповзятливі громадяни намагалися таємно її обійти. Вапняк вирізали з питних колодязів, розташованих на придомовій території. І при цьому часто виходили за межі свого домоволодіння на ділянки сусідів, які не хотіли одного прекрасного дня провалитися в гірничу виробку прямо у них під ногами. Тому за найменшої підозри на незаконний промисел одразу ж повідомляли міську владу. В архіві відомого одеського спелестолога Костянтина Проніна зберігаються матеріали двох скарг, присвячених незаконному видобутку каменю з колодязів.
Одна з таких скарг датована червнем 1873 року. У ній сусіди мадам Ісакович (власниці лазні) повідомляли, що свої будинок і лазні вона спорудила з каменю, нарізаного в каменоломні, влаштованій у колодязі. Чини поліції, що прибули на місце, справді зафіксували наявність каменоломні в колодязі лазень мадам Ісакович, проте в остаточному рапорті вказали, що камінь у каменоломні наріза́ли ще до заборони 1863 року. Друга скарга від міщан Івана Кубарьова та Матрени Матвєєвої про те, що Бернардо, який проживає у власному будинку на розі вулиць Виноградної та Головківської, відкрив на своєму дворі колодязь для добування каменю. При цьому каменоломню він розмістив поза межами свого житла, підкопавшись під сусідні будинки.
Численні підземні порожнини часто призводили до нещасних випадків. Так, у книзі Л. Ф. Дерибаса є згадка про міну (штольню у вапняках) на Херсонській вулиці, на місці якої під час дощу утворилась яма, заповнена дощовою водою. У цю яму провалився кінь візника, який повертав із Преображенської на Херсонську. Слово «міна», вірогідно, походить від французького mine «шахта». Так в Одесі спочатку називали підземні виробки з видобутку каменю. Згодом слово «міни» витіснили на не зовсім точне «катакомби».
Класичні колодязі в Одесі практично не збереглися (зазвичай їх переробляли на дощові цистерни). Однак через порушення гідроізоляції згодом частина цистерн знову перетворилася на колодязі, заповнені водою четвертинного водоносного горизонту («верховодкою»). Відомі випадки, коли з такого колодязя-цистерни намагалися відкачати воду, проте з цих спроб нічого не виходило: вода в колодязі-цистерни не спадала. Найчастіше власне колодязі можна побачити на Пересипі та в передмісті.
Але на Молдаванці та Слобідці збереглося чимало колодязів, прихованих від допитливих очей. Побачити їх можна, якщо спустились у катакомби. Питні колодязі в катакомбах потрібні були каменярам та коням. Коней у катакомбах використовували як тяглову силу, щоб вивезти вирізані блоки вапняку. Щоправда, бували й інші випадки: коли каменоломня розкривала робочий колодязь, виритий з поверхні.
