Роза Пінхуса чи Роза Алейхема у виставі одеського ТЮГ!?
Донька одесита Пінхуса – Роза, героїня вистави «Будьте Ви щасливі», на цьому тижні на кілька годин знову завітає до Одеси у супроводі представників одеського бомонду 20-х рр. минулого століття. 19 січня її можна буде зустріти в Одеському театрі юного глядача ім. Ю. Олеші (ТЮГ) у сценічному вирії пригод, жартів на ідиш, одеського фольклору, музики та танців.
Роза – колоритна представниця тогочасної єврейської спільноти міста, центральна фігура вистави, носій її художньо-історичної таємниці. Її доля є історичним ланцюжком, який поєднує НЕПівську Одесу 20-х рр. із сьогоденням. А сучасний ТЮГ із Одеським ГОСЕТ (рос.) – державний єврейський театр 1930 -1949 рр., якому і присвячена ця непересічна вистава за п’єсою Олександра Володарського у постановці Наталії Прокопенко.
Роза – донька Пінхуса, яку грає талановита акторка театру Тетяна Полякова не передбачувана. Вона нібито й прагматична, проте одночасно легковажна і авантюрна. Мрія Рози – акторська кар’єра на Бродвеє в Америці, куди згодом вона потрапляє завдяки любовній інтризі, що завершилась вправно складеним шлюбним мезальянсом. Роза – Піхуса цілком віддана акторській справі і згодом, після того як з Бродвеєм не склалося, повертається до Одеси, щоб грати в ГОСЕТ. Вірогідно десь після 1949 р. Роза потрапила під нищівний каток репресивної радянської системи. Саме в той час розпочалася кампанія боротьби з т.зв. «космполітами». Її жертвами в основному стали євреї – лікарі, артисти, письменники, художники, музиканти.
З огляду на історизм вистави – реконструкція НЕПівського життя Одеси, фольклорна складова, долі акторів ГОСЕТ та ін., виникає питання художнього прототипу Рози з її непересічною міжконтинентальною творчою географією: Одеса – Кишинів – Одеса¬– Нью-Йорк – Одеса.
Звісно, прямі паралелі з реальністю в мистецтві, за рідким виключенням, не можливі. Художні образи не мають єдиного джерела походження. В плані робочої версії, яка, звісно, жодним чином не претендує на істину в останній інстанції, образ Рози – Пінхуса може мати певні віддалені аналогії із Рейцзе (Розою) Співак – знаменитою героїнею роману Шолома Алейхема «Блукаючі зірки». Роману, який до речі також присвячений любові, театру і акторським долям.
З першого погляду здається, що ця аналогія примарна! Однак судіть самі. І Роза Алейхема і Роза Пінхуса – діти однієї епохи. З дитинства вони мріють співати, грати в театрі і досягають поставлених цілей попри всі труднощі та складнощі. Роза Алейхема потай кидає рідний дім, батьків, яких любить, заради трупи єврейського пересувного театру, що опинився в їх провінційному містечку в Молдові. Роза Пінхуса прямує із пригодами через Кишинів на зустріч своїй театральній мрії, пересувним засобом досягнення якої у виставі виступає колишній одесит і громадянин США – Додик.
Тема Кишинева у виставі «Будьте ви щасливі» здається певним дисонансом, адже на той час місто входило до складу Королівства Румунії (1918-1940 рр.). А стосунки між Румунією та СРСР тоді були, м’яко кажучи, складними. І в цій ситуації Розі та іншим героям вистави потрапити до тітки Бели, що живе в Кишиневі було б надзвичайно складно, якщо зовсім неможливо. Втім, зазначений сюжет – молдовський кейс Рози Пінхуса і Рози Алейхема, вірогідно, все ж таки є відлунням співзвучності їх образів.
Отже творчі біографії обох героїнь географічно пов’язані із теренами півдня російської імперії, СРСР, Молдови та США. Водночас, є й певні змістовні відмінності. Так, в Америці Роза Алейхема має успіх. Прототипом героїні Алейхема є Роза Райцза (Раїса Бурштейн, 30.05.1893г. – 28.09.1963г.) талановита оперна співачка єврейського походження, батьки якої, рятуючись від погромів полишили російську імперію, виїхали до Італії, де розквітнув її талант. Роза Райцза з великим успіхом виступала в США і Європі. Вона відкривала прем’єру опери «Турандот» в Ла-Скала. І Д.Пуччіні мріяв, щоб саме Роза Райцза співала в його опері головну партію.
Раїса Бурштейн.
У Рози Пінхуса американська історія успіху не склалася. Мрія про Бродвей зазнала фіаско. Обіцянки працевлаштування з боку «громадянина США» виявилися оманливими і вона повернулася до Одеси, щоб грати в ГОСЕТ на Батьківщині.
Роза Алейхема має стосунок до високого мистецького жанру. Роза Пінхуса здається більш спрямованою на прозаїчне, естрадне буденне. Вона практична, не витає у хмарах, націлена на досягнення конкретного результату. В її характері на перший погляд нібито більше ноток легковажності, аніж омріяності високими художніми ідеалами, що звісно зумовлено задумом п’єси. Вона іронізує над темою опериі у відповідь на питання однієї з суперниць: «А що там (тобто в опері) будуть давати!?», Роза – Пінхуса безапеляційно заявляє:«Ми візьмемо все, що там будуть давати!»
Проте обидві Рози віддані мистецтву й прекрасні у цьому своєму прагненні. Якби там не було, а сюжетні мотиви Рози Алейхема в певних рисах відчуваються в образі Рози Пінхуса.
Чи справді так важливо знати хто був у театрі, хто чий прототип? «Що означає ім’я? Трояндою Троянда пахне, Хоч клич її трояндою, хоч ні!». Здається так, а може й ні… Все, що минуло не зникає, воно живе в наших думках, почуттях, театральних постановках, в житті.
Георгій Бянов.
Фото Андрія Лисенко, з архіву Одеського театру юного глядача.
Фото Раїси Бурштейн – соцмережі.
