Зірка «Дня Радіо» Михайло Козирєв розповів одеситам, як стати відомим в епоху інтернету
Відомий радіопродюсер та зірка «Дня Радіо» Михайло Козирєв розповів одеситам, як стати рок-зіркою в епоху інтернету, та які цікаві історії траплялися за лаштунками російського шоу- бізнесу. До речі, Михайлові не подобається поняття «шоу бізнес», він використуває «музична індустрія».
Як прийшов до продюсування російських радіостанцій серед яких: Максимум, Наше радіо і Радіо Ультра. Повертатися довелося в далекі часи радянського дитинства, коли культурна ізольованість відчувалася особливо гостро. У юного Міши вдома було три радіо – «кухонне», яке мало лише 3 кнопки та, відповідно, три станції, друге – маленьке радіо його батька, з можливістю налаштовуватися на коротки хвилі, де звучала одна станція – «Голос Америки». Третє стояло в михайловій кімнаті – величезна радіола «Ригонда» з вініловим програвачем. На шкалі радіохвиль, згадує Козирєв, було багато написів з різними містами з усього світу: Нью-Йорк, Буенос-Айрес, Берлін, Лондон. Ше малим хлопцем, крутивши ручку налаштовувача через усі назви цих міст, він тихо сподівався одного разу почути замість «білого шуму» музику, яка б пролилася у його кімнаті в Свірдловську. Михайло ріс у родині музиканта – скрипаля симфонічного оркестру. В домашній колекції була уся підбірка класичної музики, тож малий часто слухав Джо Дассена, Едіт Піаф та Тото Кутуньо.
Перше знайомство з західною музикою відбулося через платівку, яку привезла мама. На платівці був запис однієї пісні The Beatles, але це не завадило заслухати її до дірок. Далі, за студентських років, під час практики у колгоспі, яка на той час була загальнобов’язковою повинністю, він закохався у російський рок. Тоді усі слухали Алюмінієві огірки В.Цоя та Наутілус Помпіліус.
Величезним проривом для студента стало перенесення вітром перебудови з колгоспних грядок до самого Лос-Анжелесу. Навчання на факультеті масс-медіа, перший особистий автомобіль, на якому він роз’їжджав, слухаючи улюблену радіо-станцію, де грали Nirvana, Smashing Pumpkins, Red Hot Chilly Peppers, Perl Jam. Надихнувшись цим досвідом, Михайло вирішив випробувати свої можливості на студентському радіо. З дому йому прислали платівки Жанни Агузарової, ДДТ, Браво, і ці пісні, користуючись карт бланшем ефірної години, успішно звучали на хвилях, разом з ямайською музикою колеги Фореста з довжелезними дредами та японським death metal від маленької ввічливої японки Ясіка.
Повернувшись до Росії, Козирєв погодився на пропозицію працювати продюсером радіо-станції. Тоді ефір був зайнятий лише однією станцією «Європа +» тож, конкурувати було, практично, ні з ким. Причастившись якісною західною музичною продукцією, Михайло отримав усі шанси стати тим фільтром, через який змогли прийти до ефіру такі артисти, як Земфіра, Океан Ельзи, Нічні Снайпери та багато інших. На перших порах, стверджує Михайло, він чесно проводив години, прослуховуючи увесь обсяг того, що присилалося на радіо, адже існував шанс, хоч і маленький – віднайти справжній талант, та згодом довелося розробити оптимальну систему для цього процесу. Тоді Михайло розподілив прослуховування треків між своїми колегами діджеями, які з 10 платівок приносили йому 3 найкращі треки, щоб робота рухалася трохи швидше.
Коли талант знаходився, ніщо не могло зупинити продюсера. Так, наприклад, сталося з гуртом Бі 2, коли Михайло тричі намагався ставити в ефірі найкращі треки гурту, але вони не сприймалися аудиторією. Тож, коли режисер Балабанов звернувся до нього з проханням допомогти з музичним наповненням стрічки Брат 2, Михайло дав прослухати диск. Балабанов попросив диск на вечір, а зранку повідомив, що у стрічці буде звучати лише Бі 2! Наступного ранку після прем’єри фільму хлопці прокинулися знаменитими.
Михайло активно долучався до проектів на ТБ, зокрема – «РЕН-ТВ». Зокрема створював у співавторстві з Максимом Віторганом програму «Неголубий вогник» – приклад панківського проекту-пародії, що зухвало протиставлялася заїждженим ТВ-шоу святкування новорічної ночі на основних російських каналах. Проект виходив в ефір у 2003-2005 роках, його ідеєю було всередині виступу невідомого або нерозкрученого артиста, далекого від «формату ТВ» вкладати «бомбу» – врізку частини виступу відомого та розкрученого артиста напр.: Дмитро Маліков або Тату. Таким чином, альтернатива та попса у своїй сюреалістичній синергії створювали епатажний колаж та народжували нові смисли, які особливо гостро читалися у новорічному контексті програми. Проект мав не лише розважальний, а й певний фестивальний продюсерський задум. Адже саме тут відбувалися прем’єри виступів таких зараз відомих виконавців як 5nizza, Вася Обломов.
Креативність та невгамовна жага експериментування штовхала Козирєва, до таких дивних музичних комбінацій, як, наприклад, виступ дуетом акторки І.Чурікової та Земфіри. Щоправда, цей проект закінчився невдало. Тож, тираж у 9 000 DVD дисків довелося знищити, розчавити катком.
Продюсування. З переходом в епоху інтернету, час, про який Мік Джагер чи Роберт Плант, за словами Михайла, могли лише мріяти, музична індустрія зазнала змін. Роль продюсування значно зменшилася, адже зараз більшість музикантів не мають продюсерів і займаються популяризацією самостійно. Та слід розрізняти два типи продюсування. Музичне в класичному розумінні, це – робота музиканта-аранжувальника, яка полягає у вмінні акцентувати звучання музичної композиції. Вмілий продюсер такого типу є просто знахідкою для артиста. Це, на думку Михайла, те, що зробив Дмитро Гройсман для гурта «Чайф».Друга ж частина продюсування полягає у організаторській роботі, починаючи від домовленостей про концерти та ефіри, закінчуючи друком афіш. В часи доінтернтетівської ери існувала ще одна важлива частина роботи продюсування – співпраця з record label, які займалися продажами альбому артиста у вигляді дисків через дистрибуторські мережі. На сьогодняшній день ще лишилися декілька компаній, які вижили. Цей список включає, як правило, не більше трьох імен. На заході продовжують свою роботу масштабні компанії, які витримали випробування ринком, співпрацюючи з артистами світового масштабу. Вони надають музикантам послуги промотування «під ключ». Наприклад, Live Nation з Нью-Йорка організують концерти, рекламують, продають сувенірну продукцію, піарять артистів та роблять багато іншої роботи.
Поради молодим колективам. Михайло акцентує увагу на особливій важливості концертної активності, адже продажі через інтернет, канали дистрибуції музичної продукції займають не більше 10% доходів артиста. Деякі колективи обирали концертну діяльність, включаючи найрізноманітніші площадки у своїх містах: бари, клуби, навіть, гаражі, таким чином, поступово, набираючи критичну масу аудиторії поціновувачів. Наприклад, «Король і шут».
Радіо продовжує займати важливе місце на дорозі до успіху. Зважаючи на невелику кількість часу, який може приділити працівник радіо на розгляд репертуара гурту, Михайло рекомендує відправляти не більше трьох треків, один з них має бути найкращим. У випадку, якщо важко визначитися з найкращим треком підійде формула: «якій трек я б зіграв, якби довелося виступати перед усією земною кулею?». Також, продюсер радить доповнити лист звернення яскравою картинкою, або текстом. В цей же ряд порад можна включити і побажання бути творчим та неординарним – мати свій власний стиль, не орієнтуватися на підхід «я не гірше за інших», а зауважити: «в чому моя оригінальність та чим я відрізняюся від інших, таких як я?». В якості перевірки своєї унікальності Михайло порекомендував один експеримент – створити підбірку виступів різних колективів, схожих за стилем і включити до цього переліку свій виступ, після чого запропонувати різним людям, які не знають особисто виконавців, проголосувати за той, який їм сподобається найбільше. Цей жорстокий метод допоможе критично подивитися на себе з боку.
Продюсер впевнений, що особливим полем для підпитки мейнстріму залишатиметься неформальна альтернатива. Адже саме на периферії зароджуються свіжі ідеї, які рухають попсу. «Потрібно займатися альтернативою, адже саме на ній будуть вчитися наступні покоління».
Радить не забувати про кіно, особливо тим музикантами, які живуть в містах, де є кіностудії. Потрібно навідуватися туди, аби вияснити, які саме зараз фільми знімаються, знайомитися з режисерами та пропонувати свої треки для музичного оформлення. Той самий підхід може бути і зі зйомками рекламних роликів.
Щодо тих 10% онлайн дистрибуції, хоч вони і не є такими визначними, але без них неможливо отримати повноцінну картину становлення артиста. Тут все достатньо просто – можна за оплату завантажити свої музичні треки на агрегатор www.tunecore.com, який автоматично розмістить на основних музичних ресурсах: iTunes, SoundCloud, Shazam, Pandora та інш.
Facebook ніхто не відміняв. Якщо самостійно вести сторінку немає бажання або ж часу, завжди можна знайти відповідальну фанатку, яка за проходки на концерти, буде робити 2-3 пости на день. Підійде розміщення відео концертів, навіть тих, які проходили в минулому, короткі тези про враження від перегляду шоу, чи особистий досвід з побутового житя теж може піти в діло.
Настає той момент, коли аудіо-записів вже недостатньо. При записі відео не потрібно акцентуватися на відсутності коштів, адже варто згадати приклад Петра Наліча, який записав відео для своєї пісні на дачі, і вартість якого не перевищила, певне 150 у.е. В результаті артист став одним з учасників конкурсу Євробачення. Зараз Наліч, маючи консерваторну освіту, проводить вечори пісень Л.Утьосова. Гарним прикладом є Lana del Rey, яка монтувала відео просто зі старих кіно-стрічок. Ці приклади свідчать про відсутність обмежень для шляхів самовираження, вітається будь-який підхід у бажанні заявити про себе світові, тож досягти тисяч переглядів не є проблемою у часи You tube, коли з моменту, як ви написали слова, виконали їх, зняли на відео і розмістили в інтернеті, отримавши величезну кількість переглядів, може минути не більше однієї доби.
Роль музичної преси зараз майже зійшла нанівець. Музичні критики, за словами Михаїла, займаються тим, що або коментують пластмасові музичні шоу, або ж наповнюють простори жовтої преси скандалами у музичній індустрії та чутками про особисте життя зірок. У переповненому контентом медійному інтернет-просторі особливу роль відіграють «люди лоцмани» або «лідери думок», які обговорюють музику, викладаючи треки на своїх сторінках. Тож, продюсер радить знайти таких людей, познайомитися з ними та надіслати їм свої твори.
Одне з перших – правило «першого удару», першого враження, після якого ви або запам’ятаєтесь або ж порините у безодню забуття. Тож, презентуючи себе, виокремлюйте найбільш показове у вашій творчості. Як приклад такого першого удару Михайло наводить досвід презентації Земфіри, коли першим пустив на радіо трек «А у тебя СПИД», щоб слухачі точно не змогли залишитися байдужими, надто, щоб шок від прослуховування лишився надовго, ну а вже потім послідували: «Привет ромашки» та «Аривидерчи».
Так само потрібно розмірковувати над своїм стилем, аби він був оригінальним та відповідним часу і вміти підлаштовуватися у разі необхідності. Так, за Михайлом довго їздила особа, з диском виступів двох, безперечно талантовитих артисток, але стиль подачі музики нагадував нудні бардівськи «опушку леса», «костер», «изгиб гитары желтой». Послухавшись продюсерської поради, дівчата винайняли одну з дешевих пітерських студій, яких ще з часів Цоя у місті було предостатньо і зробили запис, після якого і з’явився на світ гурт «Нічні снайпери».
Також, не потрібно боятися експерементувати, як зробив гурт 5’nizza, коли записав одним з екстра треків пародію на гімн СРСР. Той диск приніс Михайлові Макаревич. Саме з цього треку почався один з випусків «Неголубого вогника», коли били куранти і вся країна піднімала келихи з шампанським.
Не зупинятися вигадувати нові ідеї, не вірити діферамбам родичів, друзів, знайомих, менше мати впевненості в собі – ось до чого зводяться поради Михаїла Козирєва. Ну а потім звучить пропозиція: «ну а тепер – забудьте все, про що я вам казав, адже немає законів і немає правил у музичній індустрії».
Залишаючись незаангажованим нонконформістом, та безкінечним поціновувачем процесу пошуку талантів, який безмежно любить свою роботу, Михайло продовжує працювати на ТБ каналі «Дощ» та «Срібному дощі», де веде свої авторські передачі, займається музичним наповненням ефіру.
Текст: Вікторія Прокопчук
Фото: Алекс Харді
