19-річна одеситка втратила ногу на війні і стала символом незламності
Руслана Данілкіна з Одеси поступили до Одеського національного морського університету, займалася боротьбою, багато працювала, щоб не залежати від батьків. На початку 2022 року закінчила курси татуажу і навіть купила обладнання, щоб заробляти на хобі. Але війна все змінила. На початку повномасштабного військового вторгнення 24 лютого їй було лише 18 років, але це не зупинило її від бажання встати на захист України.
Спочатку, Руслана займалася судовими розслідуваннями, паперовою роботою у Запоріжжі. А потім декілька разів побувала на першій лінії зіткнення і хоробра дівчина звернулась до керівництва з проханням перевести її саме “на передок”.
“З початку я приїхала до міста Запоріжжя, де саме була прикомандирована до «кадрів», протягом 3-х неділь я займалася «судовими розслідуваннями». Для моєї роботи мені треба було виїжджати на «передок»для отримання деякої інформації. Подивившись там обстановку, я зрозуміла ,що хочу туди та , що робота з паперами – це зовсім не моє.
Мої рідні не зовсім булі «за» , але сказали «це твоє життя, і ти мусиш обирати сама». Не роздумуючи, при першому виїзді, я йду до комбата та прошу взяти мене до них, він не відмовив, та сказав запитати у мого безпосереднього начальника, та знаєте що? Він мені сказав «ти ще дуже мала, та я не готовий брати на себе таку відповідальність», (на той момент мені було ще 18 років ). він дуже боявся , що мене ні хто не візьме заміж якщо з моїм лицем щось трапиться.
Протягом декількох днів я дзвонила та приїжджала до нього з проханням взяти мене до себе, він дав мені завдання і сказав «як закінчиш його, тоді приїжджай». Цю роботу я виконала за 3 доби та одразу зібрала речі і вирушила до них, коли я передавала йому флешку він запитав «скільки часу мені потрібно на збори» на що я відповіла « я вже з речами»”.
Руслана стала оператором-зв’язківецем. Працювала з рацією, прослуховувала ворогів – переміщення ворожої техніки, піхоти, авіації, тримала зв’язок зі штабом. Майже рік боронила Україну на Запорізькому напрямку – їх позиції постійно атакували з артилерії, ракетами с-300 та “Точка-У”. Але, на щастя, поранень не було: “Під час першого обстрілу було дуже страшно. Коли я прокидаюсь, роблю подих і розумію, що це все. Подумки вже прощалася зі своїми близькими. Я розуміла, що снаряди лягають десь дуже поруч. І було страшно, тремтіли руки. А потім звикла, бо це стало повсякденним”.
В цьому році Руслану перевели на Херсонський напрямок. Під час чергового завдання 10 лютого автомобіль, в якому їхала Руслана, обстріляли з лівого берега Дніпра. Уламки снаряду роздробили ногу. Тільки завдяки медику у автівці, вдалося зупинити кровотечу і довезти Руслану до лікарні ще живою. Лікарями було прийняте негайне рішення ампутувати ногу трохи вище коліна. Все було дуже швидко. Операція пройшла в Чорнобаївці, а потім її транспортували до Миколаєва, коли вона ще була без тями. Перші слова після того як Руслана відкрила очі були: «я що, більше не зможу служити?»…
Майже кожного ранку Руслана виходить на прогулянку по Одесі. Вона продовжує жити і мріяти, будувати плани на майбутнє. Вона робить мотивуючі фотосессії, щоб довести – бути вродливими та щасливими можна не дивлячись ні на що. Руслана вже дала десятки інтерв’ю українським та міжнародним ЗМІ і стала одним із символів незламності України.
“Я хочу, щоб у нашій країні не було жалю до людей на кому війна залишила відбиток. Люди які отримали поранення залишаються таким ж людьми як були. Тільки в кожного з них з’явилась власна історія боротьби, історія страху та перемоги.
Я хочу, щоб кожна людини яка пожертвувала собою не боялася вийти у соціум та контактувати з людьми.
Я хочу, щоб люди стали більш впевненими у собі.
Я хочу, щоб ми всі дякували нашим воїнам за той страх і біль яким живуть вони та їх сім’їМи повинні казати ДЯКУЮ нашим героям за те, що вони жертвують собою заради тих людей які сплять в теплому ліжку.
Я хочу, щоб ми почали цінувати кожний момент свого життя. Бо саме тоді коли у вас просто не склався день, хтось віддав своє життя, хтось загубив рідну людину а хтось більше ніколи не буде таким як колись і робить досягнення над собою через біль та сльози! Я хочу показати вам, що бути вродливими та щасливими можна не дивлячись ні на що! Я буду руйнувати стереотипи лише для того, щоб ви бачили, що в цьому житті можливе все! Наша нація найсильніша! В нас самі витримані люди! Тому ніхто та ніщо нас ніколи не подолає!”
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Фото:
instagram.com/libkos/
instagram.com/rusya_danilkina/
