Хто ховається за маскою Вія в одеському театрі?

Відтоді як у 1835 р. Микола Гоголь написав твір «Вій», читачі, літературознавці, фольклористи переймаються питанням: хто ж саме стоїть за образом Вія у цій повісті? Звідки він узявся? Яке він має фольклорно-міфологічне походження? Ззовні все здавалося зрозумілим. Гоголь у творі начебто розставив всі крапки над «і»: «Вій – колосальний витвір простонародної уяви…» – сказав він. Втім, при детальному розгляді виявилося, що з Вієм не все так просто.

Згадаймо, Вій – це істота з підземного царства, міцної, приземистої статури. Весь він у чорній землі. Має довгі повіки. Самотужки, без чужої допомоги, не може їх відкрити. Його очі – смертоносні. Вій важкувато пересувається. Його приводять під руки і ставлять перед Хомою. І ще один з атрибутів Вія, на який рідко звертають увагу – залізо. Він має залізне лице й принаймні один залізний палець. «З жахом помітив Хома, що лице на ньому було залізне…» і далі: «Ось він!» – закричав Вій і наставив на нього залізний палець».

Отже, Вій – це потойбічна істота з гротескно вираженими вадами зору, має вбивчий погляд і стосунок до заліза, обмежена в пересуванні. Спочатку Вія шукали у вітчизняній міфології та казках. Пошуки виявилися не зовсім вдалими. В другій половині ХІХ століття українськими дослідниками В. Милорадовичем, К. Невіровою, Сумцовим та іншими в Лубенському та Сумському повітах було записано та проаналізовано багато казок зі схожими міфологічними мотивами. Такими як: їзда парубка на відьмі, її вбивство, помста відьми, випробування героя – читання Псалтиря над тілом відьми в церкві протягом 3-х ночей поспіль, під час яких відьма намагалася вбити героя, а він врятувався завдяки молитвам, колу навколо себе та півням. Проте у всіх випадках мертва відьма після двох невдалих спроб, на третю ніч кличе на допомогу не Вія, а «старшу відьму з Києва». Вій у казках, наближених до регіонів Полтавщини, не фіксувався.

Втім, чи не єдиною аналогією, Вію, яка була виявлена в українському фольклорі в ХІХ столітті став «Солодивий Буніо» з Поділля, який силою погляду знищив легендарне місто Боход поблизу річки Збруч (легенда була записана в 1851 р. Жебровським й оприлюднена в Краковській газеті «Час»).

В російському фольклорі персонажа казки «Про Івана Биковича» (№77 у збірці Афанасьєва) «старого дідуся» – чоловіка відьми поєднувала з Вієм: належність до підземного царства; проблеми із зором – його очі заросли бровами та віями; малорухливий образ існування – старий у весь час лежав на ліжку; атрибутика заліза – він лежав на залізному ліжку, а вії його могли підняти тільки 12 богатирів за допомогою залізних вил. Проте цей старий був позбавлений вбивчого погляду. І Іван Бикович без особливих проблем, без магічного кола та півнів з ним впорався. В одній з білоруських казок також була знайдена певна паралель з «Кощеєм». Він мав повіки по 5 пудів кожне, які йому підіймала служанка. Самотужки впоратися з ними білоруський «Кощей» не міг.

В ХХ столітті в умовах відсутності переконливих результатів, дослідники продовжили пошуки Вія, які дали доволі цікаві й не очікувані версії. Зокрема, з’явилися гіпотези щодо його походження з іранської (скіфо-сарматської) та кельтської міфології, були знайдені певні паралелі в казковому світі Західної Європи (казка братів Гримм: «Die Prinzessim im Sarge und die Schildwache» №239 в редакції І.Больте і Г.Поливка).

Лінгвіст Абаєв у 50-х рр. висунув гіпотезу, що Вій – це осетинський Ваюг, антропоморфний злий велетень, який шумить ночами, пов’язаний зі смертю та залізом. Він відповідає за відкриття залізних врат в царстві мертвих і має деформований зір. Часто в осетинських казках його зображують однооким. За давніх часів панування в українських степах скіфів та сарматів (VII ст.. до н.е. – ІІІ ст. н.е) Ваюг, на думку, Абаєва був запозичений слов’янами й перетворився на Вія.

В 70-х рр. В.Іванов звернув увагу на ще більшу схожість Вія із потойбічним персонажем кельтської міфології Балором на прізвисько «дурний глаз». Балор мав одне смертоносне око, прикрите довгим повіком. Під час битви спеціально навчані 4 дюжих бійці підіймали це повіко. Для цього використовувався спеціальний кіл. Око Балора спрямовували на ворогів і воно їх знищувало. Дослідник також знайшов певні паралелі Вія в інших кельтських легендах про героя Кухулина («герой кривоглазий») та інш.

Деякі дослідники зійшлися на думці, що така широка географія можливих прототипів Вія від північного Кавказу до Ірландії може бути пов’язана з тим, що образ Вія походить з часів єдиної індоєвропейської спільноти, яка формувалася 5 тис. років тому, коли ще не було ані кельтів, ані іранців, ані германців, ані слов’ян.

В 1989 р. японський дослідник Іто Ічиро в роботі «Загальнослов’янське фольклорне джерело гоголівського Вія» зробив припущення щодо тотожності міфологем Вій – вуй (дядько на Західній Україні, т.зв. «земляний дядько» української міфології; вовк у сербів). І дійсно з того моменту як Хома з бурсаками заблукав, зійшов зі шляху вовчий вій супроводжує у повісті появу нечистої сили. Спочатку відьми – панночки, а потім і самого Вія. «І раптом настала тиша в церкві, почулося десь далеко вовче завивання і незабором пролунала важка хода, що звучала по церкві; поглянувши скоса побачив він (Хома), що ведуть якогось присадкуватого, дужого, кривоногого чоловіка…».

Отже питання Вія, як міфологічного персонажа залишається відкритим, а Одеський обласний академічний драматичний театр (вул. Грецька, 48) пропонує глядачеві свою оригінальну версію походження Вія у постановці однойменної вистави режисера Георгія Ковтуна. Хто саме ховається за маскою Вія в Одеському театрі можна буде дізнатися у неділю 24 березня, о 18.00!

Георгій Бянов
Фото з архіву Одеського обласного академічного драматичного театру

   
 




2016-01-10-56
2016-01-10-56
2016-01-10-56